На крилах поезії

Поетичне слово допомагає віднайти відповіді власної душі у будь-які ситуації.  Особливо, коли сумно, чи коли життя підкидає випробування.

Ми вдячні нашим полтавським поетам, що вони відгукнулися на наше прохання та в такий нелегкий час вирішили поділитися власними творчими здобутками. Наповнивши прекрасними словами карантинні будні.

Поетеса Надія Гринь вже давно стала почесною гостей нашої бібліотеки. Зустрічі з нею завжди наповнені щирістю, теплом та красивими віршами, які знаходять відклик у душах як дорослих, так і малюків. Представлені нижче вірші турботливо були вибрані Надією Іванівною з її останньої збірки "Сніг на пелюстках" та збірки "Крилаті друзі". 

Ми щиро дякуємо Надії Іванівні, за те, що наповнює наші дні яскравами барвами чарівного слова та бажаємо подальших творчих звершень!

Щастя

Антонівка в цвіту! Сім’я під нею!

Щасливі тато, мама  та сини

Сидять рядком з бабусею своєю.

І задоволені, і радісні вони!

Хлоп’ятка гарні,  дітки любі й милі,

Найкращі в світі ніжні пагінці,

Соколики прекрасні сизокрилі…

Старший тримає коника в руці.

А меншенький біля грудей у мами,

Матусі рідної. Ну, справжнє янголя!

Все обійма її дрібненькими руками

І поглядом про щастя промовля.

Бабуся, ніби Берегиня, сяє,

Що поряд діти, внуки та весна!

І це їй душу  гордо окриляє,

Тому й барвиста щастям сивина.

Поряд на лавці молока багато

У розмальованих в Опішні глечиках.

І виглядає серед цвіту біла хата,

Де віддзеркалюється щастя у шибках…

Сліпий дощ

Весняний дощ заплутався у хмарі,

Перечипився й раптом став сліпим,

Промовивши: «Який же я нездара!

Невже назавжди я лишусь таким?

Немов драже, летять мої краплини,

(Але ж сіяє сонечко ясне!)

І барабанять по дорозі щохвилини,

Компроментуючи серйозного мене!»

В ту мить хмаринка, певно, відказала:

«Та ти ж веселий, хлопче, як весна!»

Й йому веселку враз намалювала.

О, як барвисто розцвіла вона!

Дощик прозрів від сяйва неземного

І поливати землю перестав.

Від вітерця весняного п’янкого

Назад в хмаринку він пошкандибав.

Журавлиний клин

Через роки і досі ще летить

Ключ журавлиний з спогадів далеких

В мій день народження, прекрасну світлу мить,

Коли до нас  прилинули лелеки.

Дивилась в очі сонячна блакить,

В наївні очі з синяви дитячі,

В які майбутнє стрічкою біжить,

І де бездонна провесінь кип’яча.

А журавлі летіли в небесах,

Таких високих, в перший день квітневий,

Закарбувавши  спогад в голосах,

У запахах  медових черешневих.

Торкався димаря пташиний клин.

І наша хата разом з ним злітала.

А народилась донечка, не син.

От, радістю батьків тоді я й стала!

Вальс на випускному

Мій син танцює вальс на випускному.

В швидкому колі крутиться земля,

Що тріумфує в темпі  неземному,

Який звеличує, несе і окриля!

Прекрасні  хлопці й чарівні дівчата,

Мов лебедята молоді  пливуть.

Ще вальсів буде у житті багато,

Та саме цей вінча в дитинство путь.

Останній дзвоник у прощальному акорді

Хвилює серце й трепетно луна.

Танцюють пари, величаві й горді.

Вальсує разом з ними і весна.

О Господи могутній, Боже милий!

Синів і доньок від війни храни!

Пошли їм щастя, розуму і сили!

Під мирним небом хай живуть вони!

Танцюють школярі  на випускному!

А на очах в батьків сльоза бринить.

Карбує пам’ять цю мелодію відому.

О, зупинися, неповторна мить!

Три свічі

У темряві сіяли три свічі:

Надія, Віра і Любов горіли.

Між ними йшла розмова уночі.

Поміж собою свічі говорили.

–       Мені так сумно, - Віра завела,

Бо навкруги живе одна зневіра.

І потихеньку гаснуть почала.

Враз затягнула тишу темінь сіра.

–       Як я втомилась повсякчас світить,

Де стільки зрад, байдужості пустої, -

Промовила любов і згасла вмить.

І ще темніше стало у покоях.

Свіча Надії все ж горіла, як могла.

Знаходила в собі останні сили.

І смуга світла від свічі лягла

Туди, де у куточку спав хлопчина милий.

Він раптом закричав на голос весь:

-         Благаю тебе, свічечко, не гасни,

Бо я мале дитятко, я Олесь,

Для мене ти тепер, як сонце ясне!

Бо я страшенно темряви боюсь.

Ти світоч мій, останняя надія!

За тебе тихо Богу помолюсь,

Як тільки зможу, тільки я так вмію!

Поки надія у серцях горить,

Любов і віру можна відродити,

І нові свічі в небі запалить,

Щоб із надією на щастя жити.

Нехай Господь всіх любить і хранить,

Даруючи і силу, і здоров’я,

Щоби на благо людям довго жить

Із ВІРОЮ, з НАДІЄЮ, з ЛЮБОВ’Ю!

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА:

Гринь Надія Іванівна народилася 1 квітня 1961 року в селі Березоточа Лубенського району Полтавської області.  Після закінчення Київського торговельно - економічного інституту в 1983 році працювала в Херсоні та на далекій Чукотці. 

Вірші писала все свідоме життя. Почала друкуватися в 2005 році. Має десять поетичних збірок: «І немає кінця у любові», «Калейдоскоп життя»,  «Вітряки моєї долі», «Дитинства пора золота», «Смачна країна», «Шлях до Бога», «Барви року», «Крилаті друзі», Сніг на пелюстках». Автор-укладач  книги про загиблого на АТО воїна  «Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк». На слова Надії Гринь заспівано більше сорока пісень у виконанні народних, заслуженмх артистів України…

Лауреат обласних премій І. П. Котляревського та Панаса Мирного, лауреат 14 міжнародного телерадіофестивалю «Прем’єра пісні». Лауреат та дипломант загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» на протязі кількох років. Дипломант конкурсу імені Володимира Малика. 

В  2011році   Надія  Гринь стала інвалідом по руху, але  її душа продовжує літати на крилах поезії…

Джерело фото: https://sc9poltava.at.ua/news/2017-12-22-441