Іменував себе «козаком»

     28 вересня виповнюється 220 років з дня народження французького літератора ХІХ століття Проспера Меріме.    Його передусім знають як автора захоплюючих новел, але він був також  знавцем історії й однаково цікаво писав про неї в історичних романах, в драмах і в наукових дослідженнях. Меріме належав до небагатьох на той час західноєвропейських митців, що дійсно цікавились слов’янським світом, знайомлячи співвітчизників з маловідомими їм народами, зокрема з українцями. Він навіть вивчив українську мову. Про Україну він дізнається з «Тараса Бульби» М.Гоголя, із захопленням сприйняв Меріме «Народні оповідання» М.Вовчка, зокрема «Козачку». Окрім літератури, творам Меріме на українську тематику передувало його знайомство з численними історичними, архівними, науковими джерелами, літописами та хроніками ХV- XVI ст. В його історичних творах поєднується опис історичних подій з літературним викладом. В цих творах можна зустріти яскраві замальовки національного колориту, описи звичаїв, деталей побуту. П.Меріме особливо приваблювала історія запорізьких козаків, яку він сприймав як історію боротьби за незалежність, свободу і право на самобутність. Вивчати історію запорозького козацтва Меріме почав після ознайомлення зі слов’янським фольклором. Барвисту картину життя запорожців Меріме створив у драмі «Перші кроки авантюриста», повністю присвячені українській темі – нарис «Козаки України та їхні останні гетьмани» (1861) та монографія «Богдан Хмельницький» (1863).

     Історія України відтворена в цих працях з властивим Меріме зосередженням на людських долях та чинниках людської діяльності. Козацтво ним подається через образи найбільш репрезентативних постатей козаків. Хоча часто він занадто ідеалізує як козацтво, так і його очільників.  «Немовби завершеним типом козака»: відважним, завзятим, із вродженим хистом вояка і непорушною відданістю інтересам козацтва став для Меріме Богдан Хмельницький. Його захоплюють у Хмельницькому близькі й для нього сила й волелюбство натури, вірність ідеї і послідовність в досягненні мети, драматичність долі людини, що шукаючи свободи, змушена була вибирати між тими чи іншими формами залежності. Невипадково, мабуть, якось напівжартівливо Меріме зізнався своїй знайомій пані Л. Пшездзецькій: «що стосується мене, адже ви це знаєте, то я – козак».                           

   Меріме з великою симпатією писав про українців, вміщав в оповідях народні легенди та перекази, багато колоритних деталей життя невідомого більшості французьких читачів народу. Тому українознавчі праці Меріме дуже посприяли зростанню інтересу французів до нашого краю та його історії. Під впливом його досліджень в 1869 р. французький Сенат навіть ухвалив рішення вивчати в школах Франції курс історії України. Франція – єдина країна, де вивчалась історія Козацької Республіки. Проспер Меріме своїми студіями з української історії зробив значний внесок в благородну справу зміцнення культурних та духовно-історичних зв’язків між нашою країною та Францією.