Заручниця життя

Пам'яті Олени Теліги

Життя як річка має свій початок

Та омиває різні берега,

Тому повинні всі ми пам'ятати,

Що наш початок - рідна сторона...

...Вона була жіночна та тендітна

Водночас, сильна і слабка.

Немов проміння сонця світла,

З польотом думки мудреця.

Життя її кидало в різні боки

То Прага, то Варшава, Петербург.

І там теж прожила щасливі роки,

Але змогла і Україну не забудь.

День той запам'ятається назавжди

Йому уже немає вороття.

Коли змогла сказати російським емігрантам:

"Я - українка, а Україна - матінка моя!"

Тоді, на тому дивному балу

В свої серйозні 30 років

Вона відчула біль за мову рідную свою,

Яку шмагали як рабиню в різні боки.

Тут почалася боротьба 

Цієї жінки сильної та патріотки

І кожна дія вже не мала вороття?

Як і не мав вже вороття душевний мир та спокій...

...І полетіла враз додому,

Де серце б'ється без упину, 

Де думки всі немов світліші.

Додому! В рідну Україну.

Емоції, переживання, почуття

Не стали на заваді ділу.

Слова, немов натягнута струна

Бриніли в кожнім серці України.

На жаль, повернення її було невчасне

В країні панувала кривава боротьба.

Війна вбиває все прекрасне

І жертви її - чиїсь прекрасні, але приречені життя.

Так, не послухавши попереджень звідусіль

Її слова лунали, наче грім:

"Якщо загину я, то пам'ятайте:

Обов'язок мій виконанний до кінця!

Своїх в біді ніколи е кидайте!

Як не кидайте ви на вітер і слова!"

Сміливо та приречено промовила вона

І тихим, певним кроком пішла на зустріч смерті.

Та зазвучали ці слова

Відлунням правди в кожнім серці...

... Життя - ріка, поезія - незмінна,

А діям вже немає вороття.

Вона була жіночна та тендітна

Та долю мала заручниці життя.

Автор: Леся Ганзя

2007 рік.