Уроки історії та народного життя. Іван Нечуй-Левицький

            25 листопада виповнюється 185 років від дня народження одного з найвидатніших українських прозаїків реалістичного напряму Івана Нечуй-Левицького.

Іван Нечуй-Левицький прийшов у нашу літературу, коли, як писав М. Рильський,

«…хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язали, кидали за ґрати…»

Не просто було стати письменником народу, в якого відбирали право навіть говорити рідною мовою. Проте Нечуй-Левицький збагатив літературу новими жанрами та образами, створив короткі оповідання, нариси, повісті й романи, побутові комедії, історичні драми, літературно-публіцистичні статті, театральні рецензії, історичні та мовознавчі праці.

Народився Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми – І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) 25 листопада 1838 р. у м. Стеблеві Київської губернії (нині – Черкаська область). Його батько, Семен Степанович був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню бібліотеку і на власні кошти організував школу для селян, в якій навчався й син Іван. Потім його віддали на навчання до дяка, який був вчителем духовного училища при Богуславському монастирі. Левицький навчався успішно й в 14 років вступив до Київської духовної семінарії, далі  навчався в Київській духовній академії. Займався самоосвітою. В результаті опанував латину, грецьку, церковнослов’янську, французьку, німецьку мови, читав твори української, російської та європейської класики, прогресивних філософів того часу.   

Від духовної кар’єри він відмовився й викладав російську мову й літературу, історію, географію, логіку в Полтавській духовній семінарії, потім у Королівстві Польському, жіночих гімназіях Каліша, Седлеця. Повсюдно розгорнулась русифікація, особливо в освіті. Тому Іван Левицький з скандалом, але перебрався до Кишинева, працював в чоловічій гімназії викладачем російської словесності.

У 1860-х роках він починає писати. Перші твори – комедія «Жизнь пропив, долю проспав» та повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії. У 1865 році  створює повість «Дві московки». У 1874 році вийшов у світ роман «Хмари», наступного року – драми «Маруся Богуславка». «На Кожум’яках». Пізніше письменник створює свої шедеври – «Миколу Джерю», «Кайдашеву сім’ю», «Бурлачку», «Старосвітські батюшки та матушки».

В 1885 році Нечуй-Левицький йде у відставку, переїжджає до Києва, де  повністю присвячує себе літературній праці. Пише оповідання, повість, казку, статті, нариси. До кінця життя Іван Левицький жив майже в злиднях, до останніх сил писав. Українська громада Києва збирала для нього кошти, черкаське видавництво «Сіяч» в 1917 р. перевидало 16 творів письменника.  30 березня, за кілька днів до його смерті, Центральна Рада постановила призначити Нечую-Левицькому персональну пенсію. Останні дні він провів у Дегтярівській богадільні, де й помер 2 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі.

До дня народження Івана Нечуя-Левицького в бібліотеці організовано перегляд літератури «Іван Нечуй-Левицький - літописець українського народного характеру».