Як чумаки по сіль їздили
Коли
в українські степи приходила рання весна, в селах починали готуватися в далеку
дорогу чумаки. І ось вже виїжджали величезні вози, які називали мажами, в
неблизьку подорож. Отаман оглядав своїх побратимів. Збиралися найсміливіші,
найдужчі, найвитриваліші…Їх палить сонце, періщать дощі, продувають вітри, а
вони повільно просуваються степами. Можуть і розбійники підстерегти, щоб
пограбувати. Чумаки все витримають, щоб довезти дорогоцінну сіль білою валкою з
Криму чи Карпат до рідного села. Часом заходили вони й на Дон за рибою. Бували
й в європейських містах, де скуповували необхідний крам. Небезпечне це було
ремесло, не всі повертались додому. Тому зважувались на нього чоловіки з
козацьким духом. Чумак – це й торговець, і козак, і селянин. Існував цей
торговельно-візницький промисел українців від ХV й
до середини ХІХ століття.
На
інтерактивний захід «Як чумаки по сіль їздили» до бібліотеки завітали учні 4-х класів ЗОШ №19. З чумацьким ремеслом ознайомила школярів
науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею ім. В.Кричевського Олеся
Васецька. Весело й цікаво пройшли конкурси: потрібно було «навантажити віз
товаром», за допомогою вудки та магнітних карток, а «розбійники» викрадали в
«чумаків» цей товар. Хто найшвидше розгадав головоломку «Чумацтво» став
«отаманом» та «кашоваром». Діти вчились «управляти» волами, збирали командами
на швидкість чумака в дорогу…
Завершив захід майстер-клас «Рибка з солоного тіста».
Коментарі
Дописати коментар