Поезія зцілює душу

Напередодні карантину в нашій бібліотеці відбувся черговий поетичний флешмоб,  присвячений творчості Тараса Григоровича Шевченка. Почесною гостею стала полтавська поетеса Ірина Жук, яка зачитала вірші Кобзаря, а також презентувала декілька своїх. Деякі з них так сподобалися слухачам, що вони записала їх на аркуші паперу та попросили поетесу залишити автограф.  Це і не дивно, адже поезія пані Ірини мелодійна та зігріваюча, немов весняний день.
Дякуємо пані Ірині за її прекрасну творчість та можливість поділитися нею з нашмими читачами! Бажаємо успіхів та натхнення!

Весна

Шумить комиш – шепоче то весна.

І квітнуть густо край дороги граби.

А я іду небесно-осяйна

Крізь віражі ранкової приваби.

Багнистий мул немолодих озер

в передчутті травневої вже спеки.

А я візьму на згадку кілька пер,

що їх згубили восени лелеки.

У жовтій рамі стрілок комишу

синіє небо. Десь звучить сопілка.

Пульсує в скронях, я ледь-ледь дишу,

Щоб не сполохати щойно розквітлу гілку.

 Коли говорить мама…

Коли говорить мама, мліють ружі…

Струмок джмеліє серед диких трав.

Її слова, мов теплий жбону кужіль,

Неначе жар малинових заграв.

У напівтоні голосу леліє

Тремтливим блиском Стрітенська свіча.

І верби млосно опускають вії

На ще мале під берегом кача.

То квилить скрипка, то ревуть органи,

То грому бубон розверзає світ.

Та все змовкає, як говорить мама,

І дивиться молитвенно їй вслід.

Запах слова

Ви знаєте, як пахне слово?

Немов полиновий настій…

А чи примаряться раптово

Тернові пахощі густі.

А як суниць відчуєш запах –

То кимось сказані слова.

Чи промінястий мед на липах

У звуках слова ожива.

І воску пахілля духмяне

Вібрує тихо у церквах.

То солодом бузку загляне,

То тліє хмизом у ровах.

Рідна земля 

Поле безкрає, пшениця і жито,

Жайвір у небі, край стежки – рілля.

Сонце сміється, колосся налите,

Дихає свіжістю рідна земля.

 

Річки окраєць, латаття зелене,

Ліс задрімав, золотиться ячмінь.

Буде врожаю повнісінькі жмені,

Хліба окраєць для всіх поколінь.

 

Тиха роса, умиваються квіти,

Яблука стигнуть, гороху поля.

Серце сміється, гойдаються віти,

Дихає щедрістю рідна земля.

Якщо поїду десь далеко

Якщо поїду десь далеко
В чужі незвідані краї,
Хай принесуть мені лелеки
На крилах грудочку землі. 

Якщо заб’ється серце в тузі,
Душа заниє, мов дитя,
Хай зацвіте калина в лузі,
Як символ віри й вороття. 

Якщо заплачу, заридаю,
За рідним батьківським селом,
Хай жайвір в полі заспіває,
Змахнувши сонячним крилом. 

Якщо у грудях біль озветься,
І стане сірим все навкруг,
Хай українська пісня ллється
Й мелодія чарує слух. 

Усе, що маю і не маю,
Про що сумуючи мовчу,
В далекім краї я згадаю
Й додому стежку протопчу.

Коровай

Наш щедрий край, багатий край
Старі прикмети має:
На рушникові коровай
Гостей своїх вітає. 

Ще здавна люди хліб і сіль
Підносили гостинно,
Лунала пісня звідусіль,
А за столом – родина. 

Рясніють ниви і лани,
Простори колоскові.
Вклоняюсь вам, мої сини,
За хліб на рушникові. 

Пухкий, мов хмара дощова,
В печі він визріває.
В сім’ї прадавній голова –
Окраєць короваю. 

Засяє промінь золотий,
Щоб всі були здорові.
На рушникові хліб святий,
Любов на рушникові. 

Наш щедрий край, багатий край,
А в нім робочі люди.
Хай буде сіль і коровай,
Тепло в родинах буде! 

Сон про Україну

Знаєш, Україно, ти мені наснилась:
Колосом у полі, зерням у землі.
Ластівкою в небі ти мені явилась,
Сяяла зорею у нічній імлі. 

Ти мені наснилась соняхом лапатим,
Барвами веселки, стрічкою в косі,
Стежкою в’юнкою, що веде до хати,
Журавлем у лузі, споришем в росі.

 Ти була барвиста, м’ятна і бузкова,
Солов’єм в калині мліла на зорі.
Проліском і рястом зацвітала знову,
Дарувала радість жвавій дітворі. 

Дівою Святою ти мені явилась,
Знаєш, Україно, ти мені наснилась,
Житом золотистим на густих ланах.
Наче промінь світла, що осяяв шлях.

А зорі з неба капали

А зорі з неба капали – ніч пройшла,І
 роси дзвінко плакали – юнь цвіла.
А ми удвох закохані, мов у сні,
А зорі з неба капали неземні. 

Котилось сонце обрієм – вже весна,
І мальва в нас під вікнами запашна.
Мов дівчина, прибралася і цвіте,
Котилось сонце обрієм золоте. 

Калина зачарована – йде гроза,
Веселка в небі вигнулась, мов лоза.
Кохання наполохане, птахом ввись,
Калина зачарована, цвіт наливсь.

Біографічна довідка:

Ірина Жук народилася 23 березня 1980 року в с. Дейкалівка Зіньківського району Полтавської області.

З 2006 року проживає з родиною у місті Полтава. Працює викладачем німецької мови у Полтавському технікумі харчових технологій Національного університету харчових технологій.
У 2008 році побачила світ перша книга віршів Ірини Жук «Сім кольорів веселки».
Молода авторка друкує свої твори у газетах: «Голос Зіньківщини», «Сільські вісті» та інших виданнях.
Збірка «Солов’їні трелі», яка вийшла з друку в 2010 році,  складається з таких розділів: «Моє село – частина мого серця», «Незвідані шляхи у долі», «Густе дерево роду нашого», «У кохання карі очі» та «Я донька твоя, Україно!».
Ілюстрації до збірки представлені у стилі Петриківського.

Джерело фото: http://svichado-zenkov.narod.ru/foto/bol/Guk.jpg