Поетична "Картина"
Дякуємо за творчість!
Картина
Малювала я картину
Курочок, кота, хатину,
І корову, й дідуся
Ще компанія не вся
Налетіла раптом злива
І малюнок мій розмила
Ні хвостів нема, ні морд
Получився натюрморт.
Загубив десь котик вушка
Вийшло яблуко чи грушка.
А дерева, мов букет
То який вже там портрет?!
Вже не видно ні хатини
Ні паркану, ні драбини
Хоч закрась, хоч перекрась
Все ж абстракція якась!
Хоч старанна я дитина
Та не вийшла ця картина
Я – художниця ніяка
Навіть хочеться заплакати
Ой, Мороз
Ой, Морозе-Морозенку
Нащо ж ти морозиш
Першу квіточку маленьку
Все ж життю загроза.
Зимна Ніч перетворила
Бруньки в карамельки
В тебе, Діду, люта сила
Злий ти до Земельки.
Обійняв Тюльпан Нарциса
Аби той не згинув
Сам стоїть мов із заліза
Пожалій рослину!
Мов пластмасові листочки
В «півника» на клумбі
І застигли сині оски
Пролісків у згубі.
Перелякані від горя оченята сині
У Фіалочок що вчора сонечку раділи.
Я сьогодні встану рану
І Весну позву я
Прожене хай Дідугана
Все живе врятує!
Все буде добре!
Вишневий садочок
Зацвів кучерявий
І цвіт той лоскоче
Промінчик ласкавий.
І бджілка кружляє –
Працює невтомно!
Нектар вже збирає
В розквітлих бутонах
Гойдається тихо
Духмяне суцвіття
Яка ж бо то втіха
Бо мрія вже літня.
А небо блакитне
Пливе аж за обрій,
Природа розквітне
І все буде добре!
Я підріс!
Я з «п’ятіркою» прощаюсь
Далі – «шісь» та «сім»
Цифру «вісім» теж я знаю
Розкажу усім
От покличу ще й «дев’ятку»!
«Йди до мене, йди
Завітай у мою хатку
Швидше йди сюди!»
А «дев’ятка» покотилась
Головою в низ
В мить вона перетворилась
В гарну цифру «шість»
Я читати вже умію
Рахувати теж
В День народження радію –
Бо підріз авжеж!!!
Вишенки
Выбежали вишенки со двора на улицу
Как детишки малые – глупы и упрямы
Зашумели весело, засмотрелись в лужицу
Ох «влетит», наверное им от вишни-мамы
Три сестрички милые в пышных новых платьицах
Забрели «по косточки», взявшись за ручонки
За такие шалости, ох они поплатятся –
Озорницы смелые – вишенки-девчонки.
Пробегают школьники за косички дергая
Шайка хулиганишек что б не обижала
Защищая деточек мама-вишня строгая
Обняла их ветками и к себе прижала.
Людмила Новохатько народилася в 1952 році. За успіхи в літературі закінчила школу з відзнакою. Пише вірші з молодшої школи. Член літературної студії «Голос ветерана» при МБК, член Полтавської спілки літераторів. Друкується в місцевих газетах, журналах, збірках «Голос ветерана», лауреат Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» (м.Одеса, 2012 р.).
Частий гість нашої бібліотеки.
Коментарі
Дописати коментар