Світ дитинства. Дитячі рухливі ігри

В сучасну епоху гаджетів діти мало бавляться в ігри, маються на увазі ті ігри, які навчають дітей знаходити спільну мову, допомагають вирішувати конфлікти, вчать дотримуватися певних правил і просто приносити  велике задоволення.

Тож давайте дізнаємося в які ігри розважалось старше покоління в дитинстві.

Квач - той, хто водив, мав наздогнати одного з інших гравців і «заквачити» його, тоді вони мінялися ролями. Варіантів цієї гри було кілька, згадаємо деякі з них.  

Квач «я в будиночку» – те саме, тільки виділяється зона (пісочниця, коло на асфальті тощо), куди гравці можуть забігти й перепочити, там «квачити» не можна, але й сидіти довго в «будиночку» теж.

 «Вище ноги від землі» – щоб уникнути «квачування», потрібно застрибнути на що-небудь щоб ноги не торкались землі, але довго стояти не можна

Плутанка - один гравець відходив і повертався до всіх спиною. Інші бралися за руки, і починалася плутанина. Гравці, міцно тримаючись за сусідів, переступали через з’єднані руки товаришів, підпірнали під них і всілякими можливими способами ускладнювали колишнє простісеньке коло

«Гуси-лебеді» - для гри на майданчику на відстані 10–15 метрів одна від одної креслять дві лінії — два «будинки». В одному знаходяться гуси, в іншому — їхній господар. Між «будинками під горою» живе «вовк» — ведучий. Після відомого всім діалогу «гуси» намагаються перебігти до «хазяїна», а «вовк» їх ловить. Спіймана «гуска» стає «вовком».

«Хованки» - спочатку обирають місцину, де можна ховатись, обговорюють межі. Тоді ведучий закриває очі і рахує вголос до 10ти чи 20ти. Гравці ховаються. Гра закінчується, коли всіх знайшли.

«Перстень» - гравці сідають в ряд і складають перед собою долоні човником. Ведучий затискає в долонях якийсь дрібний предмет, зазвичай монетку або перстень. Потім обходить всіх гравців по черзі, вкладаючи кожному в долоньки свої складені човником руки і примовляючи: «Я ношу-ношу колечко, и комусь його віддам». Так він непомітно вкладає цей предмет в долоні одного з гравців. Обійшовши всіх в ряду вимовляє: «Колечко-колечко, вийди на крилечко!». Гравець з перснем повинен схопитися з лавочки і вибігти. А завдання решти гравців — утримати втікача, тому «обраний» намагається не показувати, що саме йому дістався заповітний предмет.

«Світлофор» -  На асфальті проводилися дві лінії - це дорога. Ведучий – Світлофор ставав до гравців спиною і  називав колір, розвертався, гравець, у якого в одязі, був присутній даний колір, брався за нього і спокійно переходив дорогу, той, у кого такого кольору не було, повинен був перебігти дорогу, а Світлофор його ловив. Той, кого він упіймав, стає наступний світлофор.

Почесне місце серед вуличних ігор посідали розваги з м’ячем

Вибивний - усі гравці, окрім двох, ставали в шеренгу у центрі просторого майданчика. Двоє, які “вибивають” м’ячем, стають по краях майданчика. До їхнього завдання входить, перекидаючи один одному м’яча, вибити з майданчика всіх гравців. Той, кого торкнувся м’яч, виходив з гри. Найважче було вибити останнього, найвправнішого гравця. Коли і його наздоганяв м’яч, гра починалася знову.

«Їстівне-не їстівне» - гра для компанії дітей, потрібен м’яч. Діти стають рядочком. Ведучий по-черзі кидає м’ячик і каже слово. Якщо слово означає щось їстівне, то гравець має впіймати м’яч, а якщо щось таке, що їсти не можна – відбити. Хто помилився – вибуває з гри. Останній гравець – переможець.

А ще були звичайно  такі ігри як футбол, волейбол, піонербол, які зазвичай полюбляли хлопці.

Дівчатка ж стрибали на скакалках, грали в класики, а особливу роль займала гра в «резинку». Стрибали в будь-якому зручному і не дуже місці - шкільні коридори під час перерв, майданчики у дворі, будь-яка більш-менш рівна ділянка землі, асфальту, квартири. Для гри потрібно 3-4 учасника і «резинка» довжиною не менше 4 метрів. Можна грати і вдвох, і навіть одному (в цьому випадку «резинка» зав’язувалась на дерево або стовп). Два гравці стають "в резинку". Один гравець стрибає  - по черзі на всіх рівнях. Кожну вправу виконують на всіх рівнях по черзі, після чого переходили на наступну вправу Якщо гра йде втрьох: як тільки той, що стрибає,  помиляється (збивається, чіпляється за гумку, наступає на гумку і т.п.) - він стає "в резинку", і наступний гравець починає стрибати. Продовжують стрибати завжди з того місця, де збилися. Якщо гра йде вчотирьох: коли гравець збився, його може виручити партнер по команді. Коли і він збивається, пари міняються місцями. Продовжують стрибати команди завжди з того місця, де вони в останній раз збилися.

Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші, вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами.

Котилася торба
З великого горба
А в тій торбі
Хліб-паляниця.
Кому доведеться,
Той буде жмуритися.

Раз, два, три, чотири, п’ять!
Вийшов зайчик погулять.
Як нам бути, що робити?
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувати:
Раз, два, три, чотири, п’ять.
Зараз я іду шукать!

Сидить жаба під корчем,

Починає рити.
На кого це слово впаде,

 Той буде жмурити.

Еники-беники їли вареники.
Еники-беники, квас:
вийшов маленький Панас

Де стоїш?
- На калині.
- Що п'єш?
- Квас.
Лови нас!

-Вийшов місяць із туману

Вийняв ножик із карману,

Буду різать, буду бить…

З ким залишишся дружить?

Я рахую до п’яти

Не можу до десяти

Один, два, три, чотири, п’ять

Я іду шукать