Дай нам, Боже, вольними бути!

                            (до 150-річчя від дня народження Богдана Лепкого)

 Із чорноземного Поділля прийшов в українську літературу талановитий поет, прозаїк, визначний громадсько-культурний діяч і педагог, який за півстолітню творчу працю примножив духовні цінності України – Богдан Лепкий. Після довгого замовчування повернулося його ім’я в Україну, а його твори – в українську літературу.

Більша частина життя й діяльності Б.Лепкого пройшла поза межами України, але його перо стало зброєю у боротьбі за визволення України, що століттями були під двома імперіями – Австро-Угорщиною і Росією, але так прагнула свободи. Б.Лепкий уважно стежив за творчим процесом на рідній землі, намагався внести й свою частку в духовний розвиток України.

Народився Богдан Лепкий у с.Крегулець 9 листопада 1872 року у родині священика. Навчався в домашнього учителя, в Бережанській школі з польською мовою викладання. Писати почав ще в другому класі Бережанської гімназії, готувався стати художником, брав участь у концертах, театральних постановках. У 1891 році Лепкий вступає у Віденську академію мистецтв, потім переводиться на філософський факультет Віденського університету, далі навчається в університеті Львова на філологічному факультеті. Пише книги, долучається до молодіжного руху. Закінчивши навчання, викладає в Бережанській гімназії, створює читальні, бібліотеки, драматичний гурток. Його запрошують викладати в Ягеллонському університеті Кракова і двох гімназіях. У Кракові бере участь у літературному об'єднанні,  видає дитячу літературу та підручники, багато пише. В Першу світову війну працює з військовополоненими. Після війни, окрім письменництва, займається ліквідацією таборів для військовополонених, працює в Управі Червоного Хреста, викладає, співпрацює з журналами і видавництвами. У 1938 році стає сенатором польського сейму, займається державною діяльністю й викладає до закриття університету окупантами в 1939 році. Лепкий залишається без роботи і пенсії й останні свої роки виживає за рахунок переказів та статей в журналах. Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 року й похований у Кракові, в чужій, але дорогій йому землі, понад усе люблячи Україну, яку так жадав бачити вільною, незалежною.

Б.Лепкий в своїй творчості показував життя періоду Київської Русі («Каяла», «Вадим»), козаччини («Крутіж», «Сотниківна», епопея-тетралогія «Мазепа»), Першої світової війни, національно-визвольних змагань українського народу (громадянська лірика, поема «Ноктюрн», вірші 20-30-х років). Він створив художні образи визначних постатей нашої історії, діячів культури, як перекладач переклав польською «Слово о полку Ігоревім», вірші Т.Шевченка, збірку новел М.Коцюбинського, видав антологію вибраних творів українських поетів.

Значний слід в історії української культури Б.Лепкий залишив як критик та мемуарист. Статті, спогади про Т.Шевченка, М.Шашкевича, М.Вовчка, П.Куліша, І.Франка, О.Кобилянську, В.Стефаника та інших, двотомник «Начерк історії української літератури» – все це цінне надбання української культури.

Серед повістей найвагомішим є цикл повістей-романів «Мазепа». Потрібно було мати неабияку мужність, щоб взятися за таку складну, болючу, політично небезпечну тему. Цей цикл й досі залишається найбільш ґрунтовним художнім твором про гетьмана України, котрий наважився розірвати кайдани, якими царат сковував Україну.

Богдан Лепкий автор 80 поем, 75 оповідань, 15 томів повістей, 10 збірок поезій, безлічі портретів, автопортретів та ілюстрацій. Доля щедро обдарувала Б.Лепкого й він не змарнував свій талант, працював заради однієї ідеї – суверенності України.